Історія Дена Хайміллера: з таксиста в чемпіони

Ден Хайміллер

Ми з вами чули безліч історій про те, як молоді гравці приїжджають в Лас-Вегас з тугими гаманцями та повні надій, але після того, як дисперсія бере своє й зжирає їх банкроли, перетворюються мало не в волоцюг. Головний гріх «міста гріха», який здається оазисом в безкрайній пустелі - здатність обдурити мрійників, які злітаються до нього, мріючи спіймати удачу за хвіст. Часто-густо всі ці катали, лічильники карт й інші гравці, які вважають, що мають перевагу над казино, стають заручниками власних надій та осідають у розгалуженій індустрії обслуговування Лас-Вегаса.

Для Дена Хайміллера зводити кінці з кінцями в Лас-Вегасі значило працювати таксистом. Незважаючи на скромний старт, Ден зрештою змінив жовтий седан на зелене сукно, і сьогодні вважається одним з найбільш стабільних турнірних гравців двох останніх десятиліть. Маючи за плечима 53 влучення в гроші на Світовій серії, Хайміллер без зайвого шуму обійшов таких легендарних гравців як Скотті Нгуен (46), Джонні Чен (45) і Майк Матусов (43) і вже починає наступати на п'яти Філу Айві (54) та Ті Джею Клутьє (60).

Хайміллер відомий як невпинний гриндер живих турнірів протягом усього року. З його першого кеша в турнірі з холдему/стаду з бай-іном $200 в Winter Oasis минуло 22 роки й 224 попадання в гроші в інших змаганнях. Ця вражаюча стабільність дозволила Хайміллеру піднятися на двадцять друге місце в списку найбільш успішних гравців за кількістю кешів, перевершивши за цим показником таких легенд покеру як Ерік Сайдел (217), Даніель Негреану (211) і Умберто Бренес (189).

Незважаючи на вражаючу кар'єру в покерних клубах по всій Америці, Хайміллер залишався в тіні навіть після успіху Кріса Манімейкера і покерного буму, що грянув після цього. В той час як його куди менш успішні колеги миготіли на телеекранах, Хайміллер продовжував терпляче грати далеко від променів софітів. Він виграв свій перший браслет у 2002 році, за іронією долі в турнірі з холдему/стаду з бай-іном $2,000, але наступного трофею Світової серії йому довелося чекати дванадцять років.

Свій другий браслет Ден заробив в чемпіонаті з безлімітного холдему серед ветеранів з бай-іном $1,000, обійшовши в цій масової гонці 4,425 учасників і поклавши в кишеню $627,462 - найбільший приз в його кар'єрі. За кілька днів після цієї історичної перемоги Хайміллер докладно поговорив з PokerNews про долю професійного покерного гравця, про колишні й нові часи на WSOP і про ту щасливу стежку, яка привела водія таксі до чемпіонських лаврів.

PokerNews: Останнім часом ви були дуже активні в соціальних медіа, навіть опублікували твіт, в якому пропонували випадковиму вболівальнику, який стежитиме за вашим виступом, безкоштовні 2% від вашого можливого призу в головному турнірі WSOP. Як вам прийшла в голову подібна ідея?

Ден Хайміллер: Не знаю, напевно, це щось вроджене(сміється). Я деколи витрачаю купу часу на твіти, та, мабуть, хочу, щоб хтось їх читав.

PokerNews: Поговоримо про ваш перший досвід участі у Світовій серії. Наскільки відтоді все змінилося?

Мені на думку спадає багато цікавих речей, які, на жаль, залишилися в минулому, але з іншого боку, я розумію, що WSOP тепер - це велика корпорація. Наприклад, в ті давні часи в Binion's в головному турнірі не брали комісію.

PokerNews: Коли ви вперше приїхали на Світову серію?

Мене останнім часом про це багато запитують... дайте згадати. Швидше за все, це було у 1986 році - я приїхав на WSOP з Тускону, штат Арізона. Я дізнався, що водії таксі в Лас-Вегасі заробляють більше, ніж початківець інженер. Моя успішність в коледжі почала кульгати, та я вирішив зробити невелику перерву, поводити таксі в Лас-Вегасі, заробити трохи готівки. А у вільний час грав у покер.

PokerNews: До цього в коледжі ви багато грали?

Не дуже. В основному для власного задоволення під час візитів до Вегасу. Здається, мені підкорився перший же турнір, в якому я брав участь. Це був лімітний холдем, найпопулярніша гра в ту пору. Потім, відразу ж після переїзду до Вегасу, я зареєструвався в турнірі в казино Gold Coast. Бай-ін був 20, ні, 15 доларів. Я грав жахливо, але, на щастя, про це не здогадувався. Входив в кожну другу роздачу, а мій стек ріс як на дріжджах. Я став чіплідером столу. Зі мною грала дружина Девіда Реббі, Деббі, та я її вибив. Вважав, що зіграв чудово.

Вона встала, просто трясучись від злості. Вперши в мене палець, Деббі заявила: "Ти найгірший гравець, якого я бачила в житті". Я був шокований і запитав: "Чому ти так говориш? Я ж виграю всі банки, я не розумію... ". Але вона була права. Я дійсно грав жахливо, і, якщо пам'ять мені не зраджує, вилетів на першому ж рівні. Це було дуже смішно, ніколи не забуду.

PokerNews: Коли до вас прийшов перший успіх на Світовій серії?

Дайте подумати. В 2002-му я виграв браслет... здається, в 1998-му я посів третє місце в турнірі з лімітного холдему й отримав $169,000 (насправді, це сталося роком раніше - прим. ред.). Пам'ятаю, ми тоді залишилися втрьох й уклали угоду. Втім, може це сталося на пару років раніше. Як не дивно, я взагалі не пам'ятаю свій перший турнір на Світовій серії.

PokerNews: Ви багато грали в кеш під час Світової серії?

Так, чимало. Зараз багато хто цього не розуміють, але, думаю, я грав в кеш не менше, ніж в турнірах, якщо рахувати кількість годин. Взагалі, відразу ж по переїзду я багато грав у кеш, щоб оплачувати квартиру. Пам'ятаю, годинами сидів в готелі та казино Stardust, де була гра $3/$6 в ліміт. Роками я грав на дрібних лімітах, починаючи від $1 до $4 в семикартковий стад (це була найдешевша гра в місті) до $10/20 в лімітний холдем. З часом, беручи участь в турнірах і граючи кеш, я освоїв всі ігри. Тепер я збираюся зареєструватися в чемпіонаті гравців. Зараз, коли у мене з'явилися вільні кошти, я можу собі це дозволити. Можна трохи ризикнути, чи не так?

PokerNews: Як ви вирішили стати професійним гравцем замість того, щоб працювати за спеціальністю, яку ви отримали в коледжі?

Я вивчав промислове проектування, але потім почав лінуватися, й крива моєї успішності пішла вниз. Але до цього, перші пару років, у мене були дуже гарні оцінки. Навчаючись у коледжі, я одночасно працював на IBM та Intel. Останньою моєю роботою була посада у відділі промислових технологій Ford Motor Company. Якраз в цей момент я дізнався, що водій-початківець в таксі у Лас-Вегасі отримує стільки ж, скільки інженер з чотирирічним стажем. З чайовими й іншими дрібними бонусами в мене набігало $35,000, а початківець інженер в той час отримував щось в районі $25,000.

Мені подобалося працювати водієм. Це було весело, я б навіть сказав, у моїй роботі був присутній елемент розваги. Бували дуже дивні замовлення. Ну й фінансової сторони ніхто не відміняв - гроші були непогані. Я водив таксі протягом п'яти років, але не підряд, а «набігами». У вільний час багато грав в покер і в якийсь момент почав розуміти, що маю перевагу над полем. І все одно, іноді я програвався, тоді знову доводилося сідати за кермо.

PokerNews: Як ви прийшли до висновку, що маєте перевагу над полем?

Головним чином завдяки перемогам у турнірах. Я б сказав, це був не разовий успіх, а тривала смуга. Я вигравав в одному турнірі $20,000, в наступному отримав $30,000, потім $100,000 і далі ще більше. В дитинстві я обожнював різні ігри, але покер, вочевидь, найприбутковіша з них. На ній я й зупинився. Я непогано грав у шахи, але оскільки в мене не найкраща пам'ять, вирішив їх залишити. Я навіть виграв Southeast Michigan Open в групі без рейтингу й отримав $600 за перше місце. І все ж я розумів, що не зможу конкурувати в шахах з моєю не найкращою пам'яттю.

Історія Дена Хайміллера: з таксиста в чемпіони 101
Хайміллер виграє свій другий браслет


PokerNews: Як думаєте, завдяки яким якостям вам вдалося стати настільки майстерним гравцем у покер?

Я б сказав, в першу чергу, моя здатність розуміти ймовірність. Дуже багато людей, вигравши роздачу, вважають, що все робили правильно, а програвши, теж вважають, що робили все правильно, але їм просто не пощастило. Я ж розумію, що іноді діяв неправильно, навіть, якщо виграв роздачу, або робив все як треба, навіть якщо програв. Правильний і неправильний розіграш не має ніякого відношення до результату роздачі. Загалом, я розумію базові ймовірності та можу порахувати, правильно я зіграв або помилився. Мені здається, в порівнянні з більшістю гравців, я краще розумію покерну математику та швидше прораховую шанси.

PokerNews: Яке це було, виграти свій перший браслет й отримати один з найбільших призів за кар'єру в 2002 році?

Сума була божевільна, здається, трохи більше $100,000, але, що стосується браслета, це було дійсно дуже приємно. Я грав у хедз-апі з одним з цих хлопців з Hendon Mob ... Рамом Васвані. До речі, на фінальному столі було кілька дуже сильних відомих гравців. Проте, не думаю, що перший приз і турнір сам по собі були чимось особливим, але ось виграш браслета мене дуже порадував.

PokerNews: Після цього ви кілька разів впритул підбиралися до браслета. Чи передбачали ви, що потрібно більше декади, щоб виграти свій другий трофей WSOP?

Я розраховував виграти набагато більше (сміється). Для мене ці дванадцять років були непростими, швидше невдалими. В мене була пара других місць і кілька третіх, якщо цікаво, можете уточнити [Хайміллер двічі фінішував другим у турнірах з семикарткового стаду хай-лоу з бай-іном $1,500 в 2001 році та з омахи хай-лоу з бай-іном $1,500 в 2010 -му та два рази третім, в 1997-му і 2008-му].

Одне з цих других місць в турнірі з омахи хай-лоу кілька років тому було особливо болючим. В хедз-апі я боровся з гравцем на ім'я Майк[Майкл Чау]. У нього залишалася одна ставка, і він її зробив. Я був на 100% впевнений, що він мене б'є, та відправив руку в пас. Він перевернув карти й показав блеф. Якби я тоді зробив кол, то виграв би браслет. Він перехопив ініціативу та виграв. Можете собі уявити моє розчарування. З тих пір, де б я його не бачив, казав:«А ось і мій браслет».

В принципі, в мене ніколи не було великих надій в покері, але все склалося непогано. Я б навіть сказав добре, але я знаю, що могло бути куди краще. В мене було чимало фінальних столів... (Хайміллер 15 разів виходив на фінальний стіл в рамках WSOP)

PokerNews: Що з яскравого минулого Світової серії спливає у вашій пам'яті, коли ми сидимо тут, в новому місці, з іншими традиціями, які панують на WSOP? Чи відчуваєте ви ті ж емоції, граючи в головному турнірі або на фінальному столі?

Після мого дебюту в головному турнірі, я б не сказав, що з нетерпінням чекав наступного. Один раз я пройшов дуже глибоко, але тоді й народу грало істотно менше. Здається, коли я вилетів, в грі залишалося три або чотири столи [у 2002 році Хайміллер зайняв 43-е місце]. В турнірі грало близько 800 осіб. Загалом, один раз мені вдалося підібратися до фінального столу досить близько.

В ті часи в головному турнірі було чимало цікавого, і в першу чергу відсутність комісії. Пам'ятаю, незадовго до початку головного турніру безліч гравців збиралося в залі, де проходили сателіти, скидалися по тисячі доларів і тягнули по карті. Володар старшої отримував десять тисяч. І все ж, найчастіше просто здавали карти, викладали дошку та визначали переможця. Любителів ризикнути було предостатньо.

PokerNews: Які почуття ви пережили, вигравши свій другий браслет через дванадцять років після першого? Як би ви порівняли ці два титули, один з яких завоювали щойно в чемпіонаті ветеранів, а інший - в минулу епоху Binion's Horseshoe?

Виграш першого браслета звичайно був для мене подією. Тоді на Світової серії ще працював Джиммі Грек. Пам'ятаєте Джиммі Грека, телеведучого? Навіть не знаю, який з двох браслетів важливіший. Зараз поля гігантські, та ви зустрічаєтеся за столом з людьми, яких до цього в житті не зустрічали. Причому, це зовсім не означає, що вони погано грають. Можна потрапити за один стіл з хлопцем з Хорватії, який до цього грав лише в інтернеті, але гравець він приголомшливий. Одним словом, зараз в турнірах завжди є місце певній таємниці і загадці, оскільки завжди можна нарватися на таких хлопців.

Раніше сильних гравців було куди менше, та ви знали, хто є хто. Відсоток хороших гравців в безлімітний холдем зараз куди більше. В минулі роки їх було 10-15%, а зараз ця цифра зросла вдвічі, якщо не більше. Начебто звучить не надто вражаюче, але вигравати тепер куди важче. Кількість учасників турнірів зросла приблизно вчетверо, так що з призами все гаразд. Однак, треба враховувати, що коливання і перепади стали куди глибшими. До того ж, покер притягує людей з інших сфер людської діяльності. Якщо вже юристи перемикаються на покер, візьміть, наприклад, Ванессу Селбст, то стає зрозуміло, чому вигравати стало набагато складніше.

PokerNews: До речі, якщо вже заговорили про Селбст, чи не нагадує вам її гра когось з гравців минулого?

Звістно... В першу чергу я думаю про Ніла Лонгстона. Зараз він практично не виступає, але свого часу був надзвичайно сильним гравцем як в кеш, так і в турнірах. Білла Гімпла, який свого часу вигравав більше всіх на всіляких парі. Він був фантастичним гравцем в омаху хай-лоу, в нього є браслет WSOP. Можливо, їхні успіхи в турнірах були не так вже вражаючі, але це були великі гравці.

До речі, одного разу я грав зі Стю Ангаром в Белладжіо. Це був лімітний холдем $30/$60, оскільки безлімітний холдем в ті часи ще не отримав такого розповсюдження. Очевидно, його хтось спонсорував. За Стю сидів якийсь маленький дідок і стежив за його грою. Я знав що лімітний холдем - не його коник, і відмінно розумів, що стоїть за діями Ангара. Він надто багато блефував. Загалом, тоді місцеві регуляри змогли його обіграти. І все ж було видно, що Стю постійно роздумував над грою, весь час хотів знайти щось нове і незвичайне. В безлімітному холдемі його блеф спрацював би. Хотів би я грати з ним частіше, але так вже вийшло, що ми зустрілися за столом лише одного разу.

Сказати по правді, більшість представників старшого покоління, з якими я починав, як і раніше продовжують грати, оскільки призові значно зросли. Така вже специфіка покеру - ви можете грати до глибокої старості. Я вражений, що Дойл Брансон продовжує грати, причому на дуже високому рівні. Він нічого не упускає.

More Stories

Схожі турніри

Схожі гравці

Що ви думаєте